242

нашого коледжу на спеціальність “Розвідування нафтових та газових родовищ”. Чи за по-
радою батька, чи сам собі обрав професію, але вчився, мріючи працювати на благо України 
і майбутньої сім’ї. У 2012 році закінчив навчання в коледжі, проте ні працювати, ні тим 
більше створити сім’ю, так і не встиг. Був військовослужбовцем 80-ї окремої аеромобіль-
ної бригади, останні дні свого життя захищав луганський аеропорт. 31 серпня десантники 

з боями відступили з території аеропорту, 
який вони героїчно обороняли кілька місяців 
під постійними пострілами важкої арти-
лерії і РСЗВ “Град”.

Прикриваючи відхід товаришів та 

рятуючи поранених, у  цьому бою загинув і 
наш колишній випускник групи 08-Р-1 Зозу-
ля Тарас Васильович. Вічна йому пам’ять! 
Він не народився героєм. Героєм він став. 
Він віддав те найдорожче, що подарував 
йому Бог, – життя, аби жили ми. Щоб 
ми долюбили, дітей зростили, доспівали за 
нього українських пісень.

Бжостовський Ігор Євгенович

 наро-

дився 1993 року в селі Надиби Самбірсько-
го району. Ріс на лоні карпатської природи, 

радіючи сонцю,  річці, квітам. Мати леліяла сина, мріючи про його щасливе майбутнє. Був 
добрим і щирим, любив природу, часто з друзями ходив на рибалку. Після закінчення школи 
вступив до нашого коледжу. І знову мрії, мрії, мрії… Про те, як буде працювати,дарувати 
подарунки і квіти рідній матусі за чесно зароблені гроші. Коли дізнався про те, що треба 
захищати рідну землю, попросився добровольцем у ряди захисників Вітчизни. Вірив у май-
бутнє України, був безкомпромісним і хоробрим. Загинув як герой 31 серпня 2014 року в 
смт.Шевченково Донецької обл.

Він був простим солдатом, оператором підрозділу 703 інженерного полку, палко лю-

бив свою Батьківщину.

«За особисту мужність і високий професі-

оналізм, виявлені у захисті державного сувере-
нітету та територіальної цілісності України” 
нагороджений орденом “За мужність” ІІІ сту-
пеня   (посмертно)

Не плачте, мамо, батьку, брате!
Не плачте… Дайте поплакати нам.
Дайте поплакати Україні, бо скільки їх 

Тарасиків, Ігорків, Андрійків, Васильків, Іванків 
зросили своєю кров’ю рідну землю, аби колосила-
ся вона золотою пшеницею під мирним небом у 
вільній незалежній Україні.

Щоб ніякий чужинець не смів ступати на 

неї і топтати її синьо-жовтий прапор, полива-
ти її “Градами” і вбивати таких, як Тарас та 
Ігор. Ми не знаємо поіменно тих, котрі полягли 
у бою за незалежність нашу (дай, Боже, щоб їх 
було менше), але якщо вони є – Вічна їм пам’ять! 
Героям Слава!