222

що інше, як справжній трудовий подвиг, про який повинні пам’ятати сучасні покоління 
нафтовиків.

За свою невтомну працю Роман Юліанович був удостоєний галузевої та державних нагород: 

ордену Трудового Червоного Прапора, медалі “За трудову доблесть”, звання почесного на-
фтовика СРСР. У Полтаві по вулиці Монастирська, 12, де багато років працював Роман Юлі-
анович, встановлено меморіальну дошку. І дотепер працівники, що пройшли школу Садовсько-
го, користуються великим авторитетом серед колег усього колишнього СРСР. Самі ж вони 
вдячні долі, яка звела їх з Людиною та Керівником з великої літери – Романом Юліановичем.

Лідер

Батьків 

Івана Семеновича Матієшина

 ще 

дітьми разом із сім’ями вивезли з Тернопільської 
області до району Крайньої Півночі. У 1961 році 
під час “відлиги” родина повернулася на Бать-
ківщину.

Понад 40 років Іван Матієшин працював у 

Тюменській області. З 1998 року очолював  на-
фтову компанію. “Тюмень для мене – лише міс-
це мого бізнесу, а для душі, мені як колись моїм 
батькам, необхідна моя рідна Вітчизна”, – казав 
Іван Матієшин.

Іван Семенович Матієшин – випускник Дрого-

бицького нафтового технікуму. Непересічна осо-
бистість, прекрасна людина, чудовий керівник і 
вмілий організатор – усе це про генерального ди-
ректора нафтової компанії “Красноленінськна-
фтогаз”. Його знали і шанували, передовсім як 
фахівця, у країнах колишнього СНД і далекого за-
рубіжжя. Він був ветераном нафтової галузі. І на 
якій би посаді не працював, всюди трудився сумлінно, майстерно, подаючи підлеглим добрий 
приклад, вміло організовуючи їх діяльність на досягнення високих виробничих показників.

Не відрізнити  

Брати Лисенки, Олександр і Євген, 

отримали не тільки зовнішню схожість. Своє трудо-

ве життя обидва присвятили нелегкій праці підкорювачів надр. І хоча до пенсійного віку їм 
ще далеко, праці у галузі буріння вони віддали вже більше 60 років на двох.

Досконале звання бурової справи, любов до техніки, вміння оцінити її стан, причини зу-

пинки чи виходу з ладу, дати фахову пораду з налагодження, ремонту, запуску до роботи, а 
нерідко й особиста участь в обслуговуванні техніки закріпили за братами славу технарів.

У 1979 році після закінчення Дрогобицького нафтового технікуму Олександр отримав 

направлення до Полтавського управління бурових робіт, де працював слюсарем бази вироб-
ничого обслуговування. Практичним досвідом опанував тонкощі роботи дизеліста бурової, 
механіка, старшого механіка цеху, інженера відділу головної механіки. Два роки у складі 
союзного об’єднання “Зарубіжнафта” працював механіком бурової в Ірані.

Розсудливість, уміння швидко і фахово приймати рішення у складних ситуаціях стали 

головними аргументами на користь призначення Олександра у 1990 році заступником на-
чальника, а через рік – начальником відділу охорони праці і техніки безпеки.

Зараз він обіймає посаду заступника генерального директора з охорони праці і промисло-

вої безпеки товариства “Нафтова компанія “Красноленінськнафтогаз”.