269

Тарасові Ярославовичу не чуже і все людське. Він закоханий у природу, дуже любить моржу-

вати. На Йордан заходить у воду, щоб набратися позитивної енергії, сили і краси. Часу для 
розваг і поїздок зовсім мало, проте до рідного дому, щоб провідати матір, приїжджає час від 
часу.  Україна для нього і надалі залишається Батьківщиною, яка живе у його серці. Ведуть 
його шляхи-дороги до рідної землі, щоб знову і знову вона приходила до нього у снах. Чарує 
Тараса Ярославовича краса зелених Карпат і болить його серце за долю матінки-України.

Людина, про яку писатиму зараз, мабуть, через свою 

скромність ніколи не зажадала, щоб її ім’я було таким 
гучним. Він не звик жити і працювати для показухи, 
для того, щоб його хвалили. Це людина творчої праці, 
котра просто звикла працювати заради блага інших. 
Скромний, особливо ввічливий, розумний, вимогли-
вий до себе, надзвичайно пунктуальний, залюблений у 
справу, яку робить, оптиміст і експериментатор – це 
далеко не всі хороші якості, які мені вдалося перелічи-
ти, розповідаючи про 

Віктора Івановича Ворончака.

 

Він, як і тисячі наших студентів, колись на початку 

70-х зовсім юним вирішив прокладати свою життєву 
стежину у світ знань.

Простий сільський хлопець, студент групи 73-Б-1, 

вже тоді мав неабиякі здібності та задатки лідера. 
Був старостою групи, захоплювався спортом, висту-
пав на студентській сцені. Після закінчення технікуму пішов стежками нафтової справи, 
добре пам’ятаючи слова своїх наставників: “Ключі від щастя – у твоїх руках”.  Ось і почав 
юнак шукати ці ключі від щастя. Працювати довелося важко, бо сам розумів, що легких 
шляхів для одержимих працею просто не буває.

Захистив кандидатську дисертацію, отримав звання – кандидата технічних наук. Нині 

Віктор Іванович

 – Генеральний директор науково-виробничого центру “Знання” (об’єднання 

з обмеженою відповідальністю). Основним у діяльності його компанії є наукові дослідження 
і доробки у галузі природничих і технічних наук. Величезна кількість праць, наукових дослі-
джень, статей, написаних Віктором Івановичем – важливий внесок у науку.

Та найбільше чим притягує до себе людей цей чоловік, це його особливі риси – скромність і 

доброта.

Віктор Іванович

 – чудовий сім’янин, його сім’я – це його тил, де він знаходить спокій своєї 

душі. Це місце, де його чекають і люблять.

Віктор Іванович любить край, де живе, а доля розпорядилась так, що багато років він 

живе за межами України, проте він ніколи не забував стежок, порослих споришем і м’ятою. 
Україна завжди в його серці. Душею любить ті місця, де формувалася його особистість, а 
коли буває у Дрогобичі, то ніколи не оминає і “Нафту”. Саме тут йому вручили путівку у 
велике життя, по якому й крокує достойно. Вдячність – це риса, що зустрічається сьогодні 
вкрай рідко. Сьогодні більше в ходу впевненість, що всі успіхи – особиста заслуга. Віктор Іва-
нович Ворончак так не вважає, тому і досі з вдячністю згадує і керівника групи  Білоуса В.В., 
і Еліяшевського І.В., і всіх інших, хто сіяв у його душу добре, мудре, вічне, що проросло щедри-
ми здобутками.