237

Заплутавшись у павутинні із проблем,
налякана банальністю того, що зветься “завтра”,
я хаотично існувала між рядків без тем,
поки думки не вгамувала лиш одна сторінка варта.

На ній, у ФІОЛЕТових тонах
в обіймах найтепліших і відвертих нот,
ховалось те, що я колись тримала на устах,
та не знаходила потрібний для пояснення акорд.

Моє життя там малював давно знайомий голос,
Все найінтимніше і все найголовніше.
«Усе мине”, – колись мене запевнив Колос.
З цих слів я зазвучала голосніше.

У ФІОЛЕТових піснях так затишно, комфортно.
Я загортаюсь в них – і дихається легше.
В них не буває нудно чи самотньо.
Я кожну пісню чую ніби вперше.

Любов помирає без криків і стогонів,
Не просить води, заповіт не складає.
Стають білі голуби схожі на воронів
У вікнах її, як вона помирає.
 Любов не чекає пояснень і виправдань,

Безсило прощає сліпих своїх вбивць.
Вони ж дві троянди кладуть біля ніг її,
Щоб стерти вину і напругу з облич.

З палати виходять по черзі полегшено,
Минаючи тему, що досі є спільною.
Любов не буває останньою й першою,
А тільки живою й навіки загиблою.

І знову нові повідомлення, зустрічі.
І кожен вважає, що це вже назавжди.
Весна розквітає зимою на вулиці,
Як приклад відсутності щирості й правди.

Все буде по колу іти ще під сто разів,
Банально і звично, немов під копірку.
Любов ж помирає без криків і стогонів,
Лиш гасне у небі іще одна зірка.

Подіями Революції Гідності перейнялася майбутня поетеса, і з її душі полилися ряд-

ки-сльози за загиблими на Майдані, за Небесну сотню, що летіла в небеса у трунах, які 
несли українці.

І мовчки сотня непокорених героїв
Відходила у чисті небеса,
І погляди знесилених мільйонів
Дивилась вслід братам, батькам, синам;
У темне небо по руках в відкритих трунах
До світу кращого крізь сльози матерів,
Не буде прощення убивцям й нам не буде,
Коли непомщеними лишаться всі ті, хто 
                                       не дістався правди,
Оступившись на півкроці,
Хто згас за нас, недотягнувши до  весни.

Тримає курс у небеса славетна сотня,
Землі своєї упокоєні сини. Горять серця,
Палають вільні душі, зійшла зоря,
Гряде нове життя.
Герої не вмирають, відважність у них в дусі,
І хай прийме тіла їх мерзла ще земля.
Витає дух нескореної волі,
Гримлять щити, молитви і пісні,
Рядами рівними між нас ідуть герої,
Усі, хто голову поклав в ці темні дні.