236

Або ж інше:
Воля – це сталь, що постійно у гарті,
Воля  – це подих до мужності Духу і Тіла.

Петро Степанович пише з особливим трепотом про матір, про Україну, зливаючи їх  в 

єдине ціле, про синів, котрі ніяк не в силі змиритися з наругою над Батьківщиною. Закли-
кає українців єднатися, звернутись до духовних джерел і вірити у краще майбутнє.  

Непроста наступила доля:
Багато кривди по світах,
А  в нас в омріяній державі
Росте в душі людей бур’ян.

У сім’ях забувають родоводи,
На мову українську зверхність йде,
Немає єдності у діях,
Пропала гордість у людей.

Так поки будем ми такими?
Чому не йдем на сповідь ми?
До Бога свого лиш одного,
Який би відпустив гріхи.

Творчі глибини Ганни Олексишин

Дещо про Анну: народилася в Дрогобичі 14 березня 1998 року у сім’ї викладачів коледжу 

Теодора Теодоровича та Лесі Степанівни Олексишин. Навчалася у школі №4, у гімназії, за-
раз студентка ІІ курсу спеціальності “Економіки підприємства”. Займається волейболом, 
грає на гітарі, любить подорожувати, бере участь у поетичних конкурсах, фестивалях, 
відмінно навчається.

На скрижалях серця другокурсниці нашого коледжу Ганни Олексишин назавжди закар-

буються спомини про ще тоді “мирний” Крим, коли дівчина, зачудована, слухала, як чи-
тав власні вірші білоруський поет Семен Ісаєв.

Як хотілося і їй так щиро і невимушено, як він, декламувати свої поезії! Аби розкрити 

для себе творчі грані особистості митця, дівчина з ним 
познайомилася, навіть давала йому читати поетичний 
доробок.  Відтоді Ганна вирішила, що за будь-яку ціну 
писатиме так, як її улюбленець: від серця і без боязні, 
що хтось не зрозуміє чи насміхатиметься з її пережи-
вань. Хоча юнка й не кожному читає свої власні поезії, 
бо вважає, що вони – немов навстіж відчинена душа, 
куди впускати не можна будь-кого. Пише дівчина ще 
з дитинства і про всяке: любов, дружбу,  самотність, 
молодечий запал і мінливість, відкинутість ближніми 
та зрадливість людської натури. Юна поетеса навіть 
брала участь у поетичних змаганнях  “Франко-Фе-
сту”, пройшовши у другий тур. Її поезія – оригінальна 
й різноманітна: подекуди римована, а десь – суцільний 
білий вірш. Іноді трапляється й таке, що верлібр плав-
но переростає в ритмічну прозу. Але найважливішим є 
те, що вірші – емоційно насичені, сповнені різними від-
тінками душевних переживань. 

Безсумнівно, багаторічні знавці поезії краще проана-

лізували б стильові особливості поетичної творчості Ганни Олексишин. Проте однозначно 
можна сказати: дівчина не така, як усі, а індивідуальність її особистості виливається на 
папір якимись дивними ритмічно-прозовими рядками. Коли читаєш їх уголос, мимоволі під-
співуєш: звучить досить схоже на реп. Можливо, хтось оцінить стильову специфічність 
поетичного світу Ганни і спробує написати музику до її віршів, яким притаманна певна 
мелодика.