231

Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджувала в ньому мати кращі 

риси людяності і добра. Все життя дивилася услід, вирядивши у люди. Так і стояла на по-
чатку всіх його доріг,  сподівалася від свого сина найвищих духовних злетів і бажала добра 
на землі.

Люблячий син з тугою і тривогою пише про важкі будні своєї матері – сільської вчитель-

ки. Скільки перестороги, любові і розуміння в рядках цієї поезії.

Поезія Богдана Залізняка багатогранна, як і його душа. Тремтливою струною бринять 

рядки поезій, присвячених коханій:

Я знайшов тебе ненароком.
Як знайшов – і собі пояснити не міг.
А лишилась лиш любов – пташеня за пазухою.
І дзеркало, в якому ти зникла.
Сам Богдан Васильович Залізняк, пишучи свою біографію, зазначає, що в 1973-1992 роках 

він працював редактором, старшим редактором, завідувачем редакції суспільно-політич-
ної літератури Республіканського видавництва “Каменяр”;1992-2000 р.р. – головний ре-
дактор часопису “Український ліс”. Від 1995 року – асистент, викладач, доцент кафедри 
зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ. Член спілки журналістів 
України (з 1997 року), член Національної спілки письменників України (з 1998 року), кан-
дидат філологічних наук зі спеціальності “Журналістика”, автор шістьох книжок поезій 
і сотень публікацій в українській та міжнародній пресі, зокрема у журналах “Україна”, 
“Дзвін”, “Універсум”, “Ріг”, газетах “Літературна Україна”, “Молодь України”, “За 
вільну Україну” та інших.

Палітра слова Бориса Гривачевського

Квітувала весна, листя виривалося із бруньок, і було тепло і тихо довкола. Народжував-

ся новий день, а з ним і нове життя. 26 квітня 1953 року, мабуть, під щасливою зірницею 
з’явився оцей невгамовний хлопчисько. Батьки нарекли Борисом.

„Старанний, акуратний і здібний”, – так напишуть про нього в шкільній характеристи-

ці, “Добрий, чуйний, щирий”, – так згадують про нього товариші зі студентської лави. 
“З твердою життєвою позицією, стійкий у своїх переконаннях, патріот”, – так відгуку-
ються співробітники.

І тоді на мить замислившись, сама собі додаю: “Людина, про яку варто написати”. 

А втім, що скаже він про тих, хто стояв у витоків його першого становлення. Про викла-
дачів  нафтового технікуму, де він навчався протягом чотирьох років, здобуваючи собі, 
можливо, і не настільки романтичну, як, наприклад, журналіст, професію техніка–механі-
ка бурового обладнання.

До всього сказаного додам ще й те, чого через свою скромність не сказав сам Борис Євге-

нович. Бо прийшов він до технікуму зі свідоцтвом школи, яке рясніло п’ятірками. Акурат-
ним, каліграфічним почерком, на диво не хлопчачим, написав скромну автобіографію. А от 
шкільна характеристика ще й допомогла дізнатися про те, що цей Гривачевський ще й 
пише власні вірші, був редактором класної газети, займався в літературному гуртку і, що 
найдивніше, мріяв про журналістику. Недаремно, мабуть, куратор групи 68-М-2 покійний 
Роман Михайлович Щерба відразу зауважить: “Ви всіма часточками мізка гуманітарій.” 
І дійсно, навчаючись у нафтовому технікумі, Борис думав про літературу, багато читав, 
був учасником літературних п’ятниць, продовжував писати свої вірші і був закоханий у 
Дарію Василівну Еліяшевську – викладача літератури. Тому й не дивно, що одразу ж після 
закінчення  технікуму стає студентом філологічного факультету Київського національно-
го університету ім. Т. Шевченка.

«Парадокс”, – скажете ви, адже якось не в’яжеться техніка з лірикою. – “Та  ні, – за-

перечить  і сам  Борис Євгенович, – саме з нафтового технікуму, з лекцій і літературних