226

Директором Полтавської контори буріння працював Роман Юліанович Садовський. Моє 

перше знайомство з ним відбулося  ще в Туркменії, де в об’єднанні  “Туркменнафта” він 
обіймав посаду начальника відділу добування. З 1967 року він очолив трест “Полтавабур-
нафтогаз”, а начальником Полтавської контори буріння став Степан Іванович Геребнюк.

16 жовтня 1962 року – мій перший робочий день на Полтавщині. Я працював начальником 

Галинсько-Розбишівської дільниці Полтавської контори буріння (село Качаново  Гадяцько-
го району). Мене зустрів мій попередник, Рапій  Роман Костянтинович, познайомив з ін-
женерно-технічними працівниками дільниці, майстрами, старшим інженером Шашловим 
Миколою Федоровичем. Спершу організував чотири бурові бригади. Переді мною постало 
питання забезпечення харчуванням робітників. Вперше було організовано цілодобове харчу-
вання працівників безпосередньо на бурових. На базі було збудовано столову та підвал для 
зберігання овочів. Особливу увагу я приділяв налагоджуванню трудової дисципліни. Коли 
у 1967 році в Гадячі була створена контора буріння, я закінчив навчання в Дрогобицькому 
нафтовому технікумі і був призначений на  посаду заступника директора Гадяцької кон-
тори буріння, а з 1968 року – головного інженера Гадяцької контори буріння. Саме завдяки 
налагодженню трудової дисципліни та впровадженню нових технологій буріння нафтових 
свердловин протягом 1967-1968 років у Гадяцькій конторі буріння аварійність скоротила-
ся у п’ять разів.

Це був час, коли почали широко впроваджувати нову техніку та технологію буріння: ал-

мазне буріння, нові типи бурових розчинів. Гадяцька контора буріння, а з 1970 року – Га-
дяцьке районне управління бурових робіт, де я працював заступником начальника районно-
го управління бурових робіт по технології, співпрацювало з такими провідними науковими 
закладами, як Український науково-дослідний інститут нафтової промисловості, Всесоюз-
ний науково-дослідний інститут бурової техніки, Київський інститут надтвердих матері-
алів. Тому саме тут, на бурових Галинсько-Розбишівського родовища, працівники Гадяцької 
контори буріння почали першими використовувати долота зі штучних алмазів.

На сумнозвісних свердловинах №108 та №203 було ліквідовано аварії. Їх перебурили но-

вими алмазними долотами. За сумлінну працю був нагороджений медалями “За трудовое 
отличие”, “За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения Владимира 
Ильича Ленина”.

У 1972-1974 рр. я брав активну участь у розробці хімічного реагенту для обробки рідини 

для промивання свердловин при бурінні. Нагороджений бронзовою та срібною медалями 
ВДНГ СРСР за розробку і впровадження нової техніки та технологій буріння нафтових 
свердловин. Маю звання “Відмінник нафтової промисловості”.

Мій стаж нафтовика становить сорок три роки. Я дякую долі, що мені довелося зу-

стрітися та працювати з цікавими людьми, справжніми професіоналами своєї справи. Се-
ред них – начальники бурових бригад: Ставський Станіслав Пилипович, Солодкий Ярослав 
Васильович, Кабай Роман Павлович, Романків Григорій Михайлович, інженерно-технічні 
працівники: Палюк Петро Семанович, Паньків Василь Петрович, Накутий Петро Івано-
вич.  Справжніми друзями на все життя стали мені Черкаський Микола Антонович, Соло 
Георгій Олександрович, Лужаниця Василь Миколайович, Вередін Ярослав Петрович, База 
Микола Йосипович”.

Надійним тилом для Миколи Григоровича була сім’я: дружина – Галина Максимівна, пра-

цювала вчителем Гадяцької середньої школи  №2, донька Людмила теж нині педагог, пра-
цює в Гадяцькій спеціалізованій школі І-ІІІ ст.  № 4, син Володимир працював у Полтавсько-
му тампонажному управлінні, нині підприємець, та четверо онуків.

На превеликий жаль, 20 червня 2010 року Микола Григорович Соловей пішов із життя. 

Вічна йому пам’ять.