224

А починалося все з Туркменії

Феномен цієї непересічної особистості в тому, що на прикладі свого життя він довів: 

життєві обставини та матеріальні можливості не можуть стати на перешкоді непе-
реборному бажанню досягти успіху. Фактично, з семирічною освітою він знав про бурін-
ня все і навіть більше, та в 1962 році був запрошений з Туркменії на посаду начальника 
Глинсько-Розбишівської дільниці. Під його керівництвом працювали випускники Львівського 
політехнічного інституту, Івано-Франківського інституту нафти і газу, які і донині вва-
жають 

Миколу Григоровича Солов’я

 своїм першим професійним наставником і з великою 

повагою згадують про нього. Його неодноразово запрошували на роботу в Полтаву, але 

він твердо вирішив для себе, що для нього Гадяччи-
на – найкраще місце на землі, і він ніколи не зрадить 
її заради посади.

Його заслуги високо оцінені суспільством. “Відмін-

ник нафтової промисловості” Соловей Микола Гри-
горович нагороджений орденом Трудового Червоного 
Прапора та багатьма медалями. Серед них особливо 
дорогими для нього були медалі “За відвагу” (за взят-
тя міста Опель, Німеччина), “За перемогу над Ні-
меччиною”, “За трудовое отличие”, “За доблестный 
труд”, бронзова та срібна медаль ВДНГ СРСР.

Микола Григорович Соловей згадує: “Я народив-

ся 7 грудня 1926 року в селі Катеринівка Штепів-
ського району (нині  Лебединський район) Сумської 
області. Закінчивши семирічку вирішив вступити 
до Сумського машинобудівного технікуму. 22 черв-
ня 1941 року… В цей день обірвались юнацькі надії 
не однієї тисячі випускників, мене також війна за-
стала раптово, в дорозі. У 1944 році призваний до 
лав Радянської армії. Спершу пройшов підготовку 

в запасному полку, який базувався у Святогорську Слов’янського району Сталінської 
області (нині Донецька область). Після чотирьох місяців навчання мене направили до 
лав Першого Українського фронту (командуючий маршал Конєв). Воював у складі 21 
армії під командуванням генерала Гусєва. У лютому 1945 року нагороджений медаллю 
“За відвагу” ( за взяття міста Опель, Німеччина),а в травні 1945 року медаллю “За пе-
ремогу над Німеччиною”.

По закінченню війни був направлений у Туркестанський військовий округ (місто Таш-

кент), проходив військову службу в місті Ашхабад. Після демобілізації в 1951 році, 
не маючи спеціальності, вирішив спробувати реалізувати себе в нафтовій промисло-
вості. Моя біографія як нафтовика розпочинається в об’єднанні “Туркменнафта”, в 
місті Небіт – Даг. Робота бурового робітника виявилися дуже тяжкою й брудною, 
тому я одразу вирішив: потрібно багато чому навчитися, щоб підвищити свою квалі-
фікацію і змінити умови праці, мати гідну оплату та можливість кар’єрного росту. 
Записавшись до технічної бібліотеки, я взяв усю необхідну літературу і почав наполег-
ливо самостійно її опрацьовувати. Вже через місяць подав заяву до тарифної комісії 
з проханням підвищити розряд. Успішно склав екзамен і отримав 5 розряд верхового 
робітника. Та жодного дня не припиняв працювати над здобуттям нових знань у га-
лузі буріння. Минув ще один місяць, і я вже мав 6 розряд помічника бурильника, а ще 
через 8 місяців склав іспити на бурильника 7 розряду. Навіть не думаючи зупинятися 
на досягнутому, я продовжував працювати над собою та вже через місяць склав іспи-
ти на 8 розряд.