213

газу,  поєднавши тим самим багатий досвід практичної робити з великим багажем тео-
ретичних знань. І після закінчення інституту, і після отримання звання академіка Україн-
ської нафтової академії наук Володимир Павлович продовжував шлях пізнання улюбленої 
справи, поповнюючи тим самим теоретичну базу галузі. Результатом його досліджень 
були багаточисельні винаходи та раціоналізаторські пропозиції, які покращували роботу 
нафтовиків, приносили вагомий економічний ефект. Володимир Козак був удостоєний ор-
денів “Знак Пошани” і “За слуги” ІІІ ступеня, отримав звання почесного нафтовика, на-
городжений Почесною грамотою Президії Верховної ради УРСР, срібною медаллю ВДНГ, 
Подякою Президента України і відзнаками територіальної громади.

 Володимиру Павловичу були властиві цілеспрямованість і наполегливість у роботі, ви-

могливість до себе і підлеглих. Під його батьківською опікою виросла, змужніла і сформу-
валась ціла плеяда висококваліфікованих фахівців галузі.

Про те, як ставилися учні та колеги до Володимира Павловича, говорять і їх привітання 

на день 60-річного ювілею. І я не можу втриматися, щоб не привести тут хоча б 2 з тих 
безліч письмових і усних, віршованих і в прозі, але однаково щирих вітань, які одержав того 
дня ювіляр.

Чи буває людина, що схожа собою на сонце?
Світить вічно усім, забуваючи спокійний час …
Чи буває душа, у якої усе на долоні?
Ні секретів, ні зла, ні зрадливих оманливих фраз…
Так, людина ця  є, її серце нагадує літо,
Гріє в сніг і  в мороз, не прохаючи спокій взамін,
Очі лагідні знов ясним спокоєм мудрим налиті,
Знають люди навкруг – так уміє прожити лиш він.
Довгий шлях  – шістдесят, та нащадки козацького роду 
Не рахують роки, вони щедро і мудро живуть.
Володимире Павловичу! Ваш погляд кожного гріє в негоду,
І нехай нелегкий, та все ж пройдений чесно цей путь.

Прекрасну людину нагороджує саме життя. Воно шліфує її, наче річка берег, і від того 

серце справжньої людини стає чутливішим до чужого болю, ще й коли перед нами справж-
ній козак – Володимир Козак.

„З Козаком Володимиром Павловичем мені пощастило працювати 32 роки – з січня 1968 року. 

З упевненістю можна сказати, що це людина унікальна. Де ви ще знайдете таке вдале поєд-
нання доброти людської, мудрості та справжньої внутрішньої та зовнішньої краси! 

 Володимир Павлович – це не тільки начальник, він ще і вчитель. Багато чого можна пі-

знати, працюючи з ним. Він ставиться до своєї справи, ніби до живої істоти, мало того, 
він відчуває її душу. Стільки творчого натхнення і любові до людей, що інколи дивуєшся, як 
усе це вміщається у його серці. Середнього зросту, з розумними, щирими очима, він ство-
рює працівникам ту атмосферу, коли говорять: “Начальник – батько”. 

 Володимир Павлович є зразком і в родинному житті. Двоє його прекрасних синів – Воло-

димир та Ігор засвоїли та увібрали в себе разом з материнською ласкою і риси людяності 
свого батька. Тому Володимир Павлович має  величезну заслугу перед суспільством: він 
виховав справжніх людей. 

 Можливо, хтось позаздрить Володимиру Павловичу (немало, на жаль, таких людей), 

але душа його, серце, що живе вічним прагненням добра, його щирий погляд і батьківське 
ставлення – це те, що ніколи не забувається. Воно живе в людській пам’яті довгі роки, як 
величне українське прізвище Козак”.

Так, гадаю, що саме вічним прагненням добра і запам’ятався нам усім Володимир Павло-

вич Козак. 

Про діяльність В.П. Козака можна написати не один том. На таких людях трималося 

виробництво. Такі люди  мали здатність тримати небо на плечах. Один з них – академік