171

171

У кожного з нас своя дорога життя. В когось, як кажуть, за 

долею рівна, широка, якою легко ступати до вершин. В іншого 

– крута, кам’яниста, поросла терням. А ще в іншого – звивис-

та, стрімка, проте йти по ній легко.

Якою йшов 

Зенон (Зеновій) Васильович Галелюк,

 відомо було 

тільки йому. Але йшов гордо, чіткими кроками, не хиблячи, не 

штовхаючи інших.

У технікумі почав працювати у 1968 році після праці в Іва-

но-Франківському інституті нафти і газу та Дрогобицько-

му проектному інституті. 

Молодий, енергійний, багато сил і вміння вклав у створення 

нової спеціальності “Монтаж, обслуговування засобів і сис-

тем автоматизованого технологічного виробництва”. 

У Зеновія Васильовича була своя неповторна манера спіл-

куватися зі студентами і свій підхід до викладання. Уже 

сама зовнішність викладача – лагідний погляд, звичка одяга-

тися просто, шляхетно в’язати краватку, спокійний голос 

і усмішка, виявляли у ньому глибинну щирість, відсутність 

бодай крихти якоїсь зверхності чи показухи. Вчив також по-простому, на простих прикладах, 

щоб було доступно студентам. Мабуть, кожен, хто його знав, ніколи не забуде його за висловлю-

вання-афоризм: “Де коні припинати”.

Він міг бути і непримиренним і бунтівним, коли це стосувалося фальші чи несправедливості. 

Дуже не любив тих, хто говорив неправду. Ось тоді міг бути навіть грубим у стосунках з та-

кими людьми. 

У житті 

Зеновія Васильовича Галелюка

 були дві речі, заради яких міг позбутися усього. Це 

пісня і Україна.

Співав усюди: у народній хоровій капелі МБК, у церковному хорі, у “Залицяльниках”, на відпо-

чинку, у машині, під час подорожей, навіть тоді, коли готувався до занять.

У період становлення незалежності держави, він – у перших рядах членів Гельсінської спілки, де-

путат міської Ради І скликання, учасник Злуки, учасник подій Майдану. Глибокий патріотизм, 

який огортав його душу і серце, був у ньому до кінця його днів. Якось він сказав такі слова: “Я хочу, 

щоб на моєму надгробному пам’ятнику було висічено слова із пісні Назарія Яремчука: “Я любив 

вас усіх, та найбільше любив Україну…” Мабуть, ця його фраза говорить про нього більше за всі 

інші.

Казимирів Мар’ян-Адам Омелянович

Такого відповідального до роботи працівника,  як Мар’ян-Адам 

Омелянович, мабуть, доведеться ще довго шукати.

Пам’ятаю, як кожного ранку, заходячи на подвір’я технікуму, 

завжди першим зустрічала саме його. Завжди був при роботі: 

підстригав кущі живоплоту, піднімав папірці, кимось ненаро-

ком кинуті на асфальт, а інколи із сапкою в руках поправляв 

клумби – не цурався ніякої роботи, хоча у підпорядкуванні мав 

великий штат технічних працівників. Високий, статний чоло-

вік, завжди щиро відповідав на вітання і знову приступав до ро-

боти. І так протягом майже 50-ти років. Прийшов у технікум 

на посаду завгоспа у 1964 році. Усі працівники коледжу шанували 

Мар’яна-Адама Омеляновича за його доброту та врівноваже-

ність, проте, якщо питання стосувалося роботи, у нього ком-

промісів не було. Вимогливий до себе, він вимагав відповідально-

сті від інших. Пішов із життя М.-А.О.Казимирів, але його ще 

довго будуть пам’ятати у коледжі, становленню якого він віддавав багато сил.