170

170

Віталій Васильович Білоус

Хіба можна не згадати про Віталія Васильовича Білоуса – людину надзвичайно відповідаль-

ну, розумну і чесну. Працював у технікумі Віталій Васильович  з 1966 року. Прийшов на посаду 

викладача після праці на виробництві. Він завжди ретельно готу-

вався до занять, бо розумів, що молодь цікавить багато питань. 

Віталій Васильович любив зі студентами вести бесіди на різну 

тематику, але завжди найбільше розповідав їм про відповідаль-

ність важкої професії буровика. Цілеспрямований, умів досягати 

поставленої мети, багато років працював головою циклової ко-

місії спеціальності “Буріння нафтових і газових свердловин”.  Ко-

ристувався авторитетом  і повагою серед студентів, колег та з 

боку адміністрації. Сьогодні Віталій Васильович на заслуженому 

відпочинку, але колеги по роботі завжди раді зустрічам із ним і го-

тові вислухати поради фахівця високого рівня. 

Весна знову вступає повновладно у свої права. Саме цю пору року 

найбільше любив 

Володимир Миколайович Босак

бо радів життю, 

навколишньому світу. Був опти-

містом. Вірив у майбутнє нації.

Ще зовсім молодим, у свої 29 років 

прийшов працювати у технікум. Позаду було навчання у Львів-

ському політехнічному університеті. Господь наділив його висо-

ким інтелектом, міцною будовою, хорошими рисами характе-

ру. Посада викладача вимагала великої підготовки, бо студенти 

цікавилися не тільки навчанням, але й політичними подіями в 

країні, тому потрібно було багато читати. Впродовж 1979-1983 

років Володимир Миколайович керував виробничою практикою, а 

пізніше, з 1988 року, йому було запропоновано посаду заступника 

директора з виробничого навчання. Роботи було багато, проте 

Володимир Миколайович з нею успішно справлявся. Життя у 

технікумі вирувало. Володимир Миколайович завжди був у центрі 

всіх подій. Окрім обов’язків заступника директора, Володимир 

Миколайович викладав спеціальні дисципліни. Згодом тривалий 

час очолював циклову комісію “Експлуатація нафтових та газових свердловин та експлуата-

ції  газонафтопроводів та газонафтосховищ”. До кінця своїх днів працював, віддаючи свої сили, 

енергію, знання студентам технікуму. Неодноразово був нагороджений грамотами, відзнаками 

за свою працю. Користувався особливою повагою та авторитетом. Був розумний, чесний, до-

бросовісний, інтелігентний. Таким залишився в пам’яті тих, 

хто його знав.

«

Старик Володимир Михайлович 

– викладач з великої букви”, 

– так колись відгукнувся про Володимира Михайловича один із 

колишніх студентів, котрих він вчив креслення. Вважаю, що це 

особливо висока оцінка викладачеві, яку ставлять студенти. 

Такі відгуки треба заслужити. Володимир Михайлович їх заслу-

жив своєю працею у технікумі, куди прийшов викладати у 1962 

році. У свої 30 років був надзвичайно відповідальною людиною, 

добре володів предметом, завжди з розумінням ставився до сту-

дентів. Володимир Михайлович був принциповим, проте вмів 

знаходити компроміс. Був добрим і щирим, але не терпів фаль-

ші. Його палкий патріотизм українця передавався студентам. 

Любили і поважали Володимира Михайловича і колеги за кому-

нікабельність, великодушність, розум та інтелігентність. Сьо-

годні Володимир Михайлович на заслуженому відпочинку, проте 

його часто згадують у колективі добрим словом.