166

166

Роман Михайлович Щерба був саме таким. Йшов 1961 рік. Теплої сонячної осені до Дрогоби-

ча приїхав молодий, енергійний, запальний і розумний викладач математики. Ще тримаючи 

в руках направлення на роботу, зокрема в нафтовий технікум, він уже бачив, як буде навча-

ти майбутніх нафтовиків. І думки стали реальністю, бо був чудовим викладачем матема-

тики. Енергійний, швидкий у рухах, запальний у дискусіях, Роман Михайлович умів бачити 

те, чого не помічали інші. Він не вмів бути осторонь того, що відбувалося довкола нього. 

Особливу увагу приділяв студентам. У них бачив потужний потенціал майбутньої держави 

України. Патріот, наставник, вихователь, чудовий колега і порадник, бо, вийшовши за поріг 

технікуму, розчинявся у справах громадського життя, насправді був одинокий. За працею, за 

думками про інших так  не зумів звити свого влас-

ного гніздечка. Він просто жив і працював заради 

праці, заради того, щоб свої знання передати ін-

шим. Авторитет Романа Михайловича серед тих, 

хто його знав ,беззаперечний. А ще у цієї людини 

була велика любов до України, з цією любов’ю у серці 

він і полишив її.  

   Леонтій Давидович Заблоцький

Ніщо не звеличує людину так, як праця. І ніщо 

інше, крім праці, не здатне по-справжньому звели-

чити людину, незважаючи ні на її вік, ні на харак-

тер, ні на її вдачу. Звичайно, ніщо не утверджує 

людину так, як праця. У ній розкриваються най-

кращі риси людини, яких доти можна було б і не 

помітити.

Таким одержимим до праці був і Леонтій Дави-

дович Заблоцький, слова якого я використала з по-

чатку розповіді про нього. Ці слова мені доводилося 

чути від нього під час бесід, коли він ще працював 

викладачем фізики в коледжі. Знаючий і добропо-

рядний, з глибоким аналітичним розумом, відданий роботі. Леонід Давидович ставив пе-

ред собою мету – навчити студента, заставити мислити, працювати. Домагався цього 

по-своєму. Було, звичайно, нелегко, але домагався. Леонід Давидович мало розповідав про себе, 

більше любив вести розмову про студентів. 

На посаді викладача працював з 1964 року. Пів-

століття, або ж більшу частину свого життя,  

віддав праці в технікумі. Безкомпромісний, вимог-

ливий і дуже чутливий до тих, кого навчав. Не хо-

тів, просто не вмів, не міг миритися з несправед-

ливістю. Хотів бачити технікум у числі передових 

навчальних закладів. Неповторна особистість, гу-

маніст, людина, яка навчала не тільки фізики, але 

й любові до рідного краю, до батьків, виховувала 

справжнього українця.

Микола Петрович Ковальчук

 Пошук змісту життя – проблема складна. Не-

рідко вона пов’язана з певними невдачами, розча-

руваннями в собі і в людях. Можливо, хтось із тих, 

хто читатиме ці рядки, подумає: “Та що там го-

ворити про сенс життя, інтелект, захоплення, 

коли сьогодні в нашій державі добре живуть ті, 

хто має гроші, владу”…

Але я вважаю, що ми не повинні орієнтувати-

ся на погане, ми повинні орієнтуватися на те,