165

165

селого дитинства, проте до праці був привчений. Був відповідальним в усьому сам, тому 

такої ж відповідальності вимагав від інших. Для нього було незрозумілим, як можна запізни-

тися на пару чи ще чого доброго, пропустити її.   До тих, хто цінував роботу, ставився з 

особливою повагою і розумінням. Такий він уже був, найхарактернішою ознакою його харак-

теру був максималізм. У  праці, у стосунках, у розмові. Навіть у самій статурі. Високий, 

мовчазний, здається, завжди у роздумах. Він не вмів кривити душею, був надто справедли-

вим, хотів, щоб у житті всюди була така точ-

ність і чіткість, як у математиці, яку дуже добре 

знав. Та були у Михайла Івановича слабкості. Це 

– спорт. Великий прихильник і вболівальник. Ці-

нував тих, хто займався вихованням молоді, бо 

розумів, що їм будувати майбутнє. Технікум був 

для нього цілим життям. Вболівав за нього. Тут 

починав і закінчував свій день.

Борис Васильович Літянський

У нашому житті завжди присутнє світло тих, 

що жили раніше. Сучасне освітлене минулим, ми-

нуле продовжується у сучасному, тому що існує 

спадкоємність людського у людині. Вона не зникає, 

як не зникає творча сила одухотворених вчинків 

людини. Мабуть, довго ще в комісії математич-

них дисциплін будуть згадувати особистість Бо-

риса Васильовича Літянського – математика за 

покликанням, організатора – за особистісними 

здібностями, людини доброзичливої, вихованої і 

щирої. Згадуватимуть, бо залишив по собі добрий 

слід, працю своїх рук і свого розуму.

1940 року народження, виходець з інтелігентної родини викладача педінституту, змалку 

полюбив книгу. Любив читати про все. Та вирішив стати математиком. Після закінчен-

ня інституту прийшов викладати математику 

в нафтовий технікум. Йшов 1964 рік. Технікум 

вже набув слави передового навчального закладу в 

Україні. Невдовзі молодому викладачеві запропону-

вали посаду завідувача  відділенням автоматиза-

ції, так як у 1969 році було відкрито нові спеціаль-

ності. Борис Васильович мав особливо загострене 

чуття, він умів розпізнавати людей, мав свої ідей-

ні переконання від батьків. Був такий час. Люди 

вірили у справедливість лінії партії, тому Борис 

Васильович довгий час був секретарем партійної 

організації. Пізніше, вже будучи в більш солідному 

віці, мабуть,теж мав багато роздумів. Та ким би 

він не працював, він не губив рис характеру чесної, 

справедливої і відвертої людини.       

Роман Михайлович Щерба

Щаслива людина, що має розум ясний і гострий, – 

вона осягає істину. Подвійно таланить тому, хто 

душу добру і серце чуле має, його духовне єство до 

сонця тягнеться і завжди прихилене до людського 

болю добра, шляхетності. І, мабуть, потрійно 

благословен   той, у  кого і розум проникливий, і 

серце людяне, - він теж бачить істину, а душа його 

співзвучна усім людським радостям і печалям.