159

159

залишався самим собою. Врівноважений, завжди спокійний, з особливим хистом гумору, ко-

ректний і глибоко інтелігентний, він мав особливий підхід до студентів. Вони йшли до нього 

за порадою, мудрим словом і рішенням, він для них був і наставник, і колега. А ще Викладач 

особливого ґатунку.

Почуття глибокого патріотизму, віри в майбутнє, сила власного “Я” передавалася сту-

дентам від викладача. Довгі роки в кріслі завідувача відділенням не поклали в душу педагогу 

ні краплини зверхності чи гордині. Завдяки титанічній праці і наполегливості Ігоря Васи-

льовича створено музей  коледжу, саме Ігор Васильович був завжди організатором цікавих 

зустрічей з цікавими людьми – колишніми студентами, саме йому належать найцікавіші і 

найпотрібніші ідеї. А ще – постійна любов у серці Ігоря Васильовича до неньки України.

Про Ігоря Васильовича Еліяшевського ще багато можуть сказати і його нагороди. Це – 

медаль “100 років нафтової і газової промисловості СРСР”, Почесна грамота Міністер-

ства нафтовидобувної промисловості СРСР, грамота Міністра вищої і середньої спеціаль-

ної  освіти УРСР, медаль “Ветеран праці”, грамота Міністерства палива та енергетики 

України, почесна відзнака НАК “Нафтогаз” України І ступеня, грамота ДК “Укртрансгаз”, 

грамота міського голови м.Дрогобича, грамота Української нафтогазової академії, грамота 

з нагоди ювілею, почесна грамота Львівського обласного штабу Віктора Ющенка, звання 

“Відмінник нафтовидобувної промисловості СРСР”, “Відмінник освіти України”, звання “По-

чесний працівник ДК Укргазвидобування”, звання “Заслужений працівник освіти України”, 

звання “викладач-методист”, член-кореспондент 

УНГА, крім того, у Ігоря Васильовича 27 друкова-

них праць, навчальні посібники, які використову-

ються під час викладання спецдисциплін. 

Життя цієї людини – це яскраве горіння зірки, 

що осяває путь життєдайним світлом.

Гуль Остап Петрович

Високий, по-армійськи стрункий. Зі щирою 

усмішкою, та ба, розкотистим сміхом, коли весе-

ло, завжди енергійний, коректний і ввічливий – та-

ким знаємо одного з ветеранів нашого коледжу – 

викладача технічної механіки Остапа Петровича 

Гуля. Народився в інтелігентній, священичій ро-

дині, де панувало добро, взаєморозуміння і повага, 

з молоком матері увійшли в нього ті найцінніші 

риси характеру. Вчився дуже добре, знав, що тіль-

ки з книги можна дізнатися про все. Настільними 

книжками разом з Біблією були твори Т.Шевченка, 

І.Франка, Лесі Українки, бо дуже любив поезію. За-

кінчивши вищі школи, здобувши добру освіту, став молодим викладачем нафтового техні-

куму. Працював відповідально. Викладав нелегку дисципліну, проте доступно.

Студенти любили викладача. Захоплювалися ним, а дівчата-студентки навіть закохува-

лися потайки.

Був завжди ініціативним, брав 

участь у громадській діяльності. 

Багато років був членом президії 

товариства “Просвіта” імені Та-

раса Шевченка міста та району.

 Остап Петрович захоплював-

ся шахами, часто виконував сеанс 

одночасної гри на 20-ти дошках 

одразу, прекрасно співав. Саме 

його обрали Президентом чолові-

чої хорової капели “Бескид”, бо го-