139

Вибір… Для кожної людини приходить 

цей вирішальний момент життя, коли пе-

ред нею розкриваються життєві ворота. 

За ними – безліч доріг. Якою піти? Куди? Ось 

тут і треба знайти свою лінію життя. 

Для 

Валентини Михайлівни Безуглої

 ця 

лінія пролягла через Дрогобицький педагогіч-

ний інститут, і пристанищем на професій-

ному шляху став Дрогобицький нафтовий 

технікум. Після закінчення філологічного фа-

культету у 1962 році прийшла працювати, 

щоб навчати майбутніх спеціалістів-на-

фтовиків російської мови та літератури. 

Була молода, енергійна, мала задатки лідера, 

і тому Валентині Михайлівні доручили очо-

лити комісію. Під її керівництвом члени ко-

місії зробили багато корисних справ: оформ-

ляли кабінети, виготовляли унаочнення та 

головне – вчили і виховували молодь. Добра, 

щира, відповідальна, Валентина Михайлів-

на користувалася повагою серед студентів 

та колег. За працьовитість, принциповість 

та чесність мала авторитет з боку адмі-

ністрації технікуму. Заняття Валентини 

Михайлівни були цікавими, насиченими зміс-

том і формою.

 Часто, згадуючи про свою роботу у тех-

нікумі, Валентина Михайлівна з гордістю 

розповідає про ті вечори, концерти, відкри-

ті заняття, які проводила зі студентами. 

До сьогоднішніх днів у комісії філологічних 

дисциплін звучать прізвища тих, хто у ній 

працював раніше, і серед них – Валентини 

Михайлівни Безуглої-Кошарної.

Хто може не пам’ятати цієї стриманої, 

врівноваженої, спокійної і розумної жін-

ки? Викладач геології, колишня голова ци-

клової комісії “Розвідування нафтових і га-

зових свердловин”, людина залюблена у свою 

професію, та, яка стояла біля джерел ста-

новлення технікуму, буде завжди взірцем 

для наслідування. 

Галина Романівна Блохін-

ська.

 Скільки творчих сил, натхненної пра-

ці, знань своїх вклала вона в те, щоб слава 

нашого коледжу гриміла поза його межами. А 

ще Галина Романівна – тонкий лірик, закоха-

на в поезію і літературу. З її душі випливали 

рядки власних віршів, лягали на аркуш папе-

ру, щоб залишити слід у душах студентів, 

котрих навчала. Переживаючи за них, як 

за власних дітей, вона завжди старалася їх 

приголубити, порадити, потішити.  

Її зоря згоріла дуже швидко. А чи Богом була 

послана на землю, щоб потім довго її згаду-

вали, чи може, щоб цим швидкоплинним мо-

ментом свого життя довести, що навіть 

за такий короткий час можна залишити 

слід на землі. Її добре пам’ятають навіть у